| (без теми) |
[серпень. 9-е, 2009|01:45 pm] |
а от естетичні смаки -- це ж така хитра сукупність стількох факторів!
тут тобі і досвід, і знання, і всякі штуки з дитинства, і особливості будови мозку, психологія, фізіологія, соціум, та навіть харчування має значення.
виходить дивовижна унікальна хитросплетена павутина.
іншу таку ж навряд чи знайдеш, хіба що можна знайти когось, з ким буде багато точок зіткнення (хороше слово -- соприкосновение).
зрозуміло, що така багатофакторна штука не може бути сталою, воно ж все постійно змінюється. зявляється новий досвід, нові люди, нові знання, організм старіє, змінюється обмін речовин, врешті решт. смаки змінюються, ми відкидаємо шось старе, може сподобатись щось, на що раніше не звертав увагу. в мене так було з групою Tool. ну, слухав, бувало, ритмічно бацають.
але не було такого, щоб музика тебе охоплювала, щоб в грудях відбувались маленькі вибухи. а тепер -- легко.
схоже було з Томом Вейтсом. кілька пісень подобалось, загалом цікавий виконавець, але не більше.
в 2009 році вийшов довгоочікуваний альбом Скарлетт Йоханссон, актриси кінематографа. майже всі пісні на альбомі -- кавери на Вейтса.
восени в моєму королівстві стався переворот, я закрився від дійсності в фортеці з товстими стінами і викинув ключ.
в фортеці день йшов за тиждень, я просидів там до зими, коли виштовхнув себе зі свого внутрішнього світу, купив квиток на потяг і поїхав в Харків.
за цей я встиг відвикнути від вулиці, де тепер стало реально холодно, від світла, від свіжого повітря, від людей. окрім того, товсті стіни більше не захищали мене, і я опинився один на один сам з собою. цілий день я блукав цим незнайомим мені містом, почувачись іншопланетянином -- так незвично і химерно мені було.
весь цей час я слухав Скарлетт Йоханссон. мабуть, обставини виставили безліч тих самих розкиданих по душі замкових щілин, щоб ця музика променем світла крізь них змогла проникнути мені до серця.
альбом, до речі, поганенький, але самі розумієте, Скарлетт і її пісні мені тепер як рідні.
а потім шось десь перевернулось, і мене став дуже подобатись Том Вейтс -- що не пісня, то свято.
мало того -- виявилось, що він чудово на свій манер співає ті пісні, які ранньою зимою закарбувались на внутрішній стінці мого черепа. |
|
|
![[info]](http://l-stat.livejournal.com/img/userinfo.gif){kind=small}
mice_vs_evil
